Щойно via Сашко Бойченко до мене дійшов лист Богуміли Бердиховської (хто не знає – відома польська публіцистка і історик, одна з найактивніших діячок у сфері українсько-польського примирення). Вона пише таке:

«26 жовтня на «Каналі 24» я побачила рекламу «Львівського пива», в якій ішлося про Максима Залізняка, котрий 1768 року зібрав загін для боротьби з поляками і євреями. Коли реклама простежила шлях Залізняка до Умані, диктор повідомив, як Залізняк після кривавої різанини повісив на церковній вежі поляка, єврея й собаку, бо – дослівна цитата – «лях, жид і собака – віра однака». Без жодних коментарів, які уводили б у якийсь історичний контекст цю «народну мудрість». Задля того, щоб якось виправдати дії Залізняка, додано, що саме так висловлювався Богдан Хмельницький».

Хтось бачив цю рекламу? Якщо все так, як описано, то це якийсь понурий пиздець, глухота і остаточна втрата панування над смислами. Коли це не навмисна спроба заробити на використанні ультра-націоналістичного коду, то тоді абсолютне нерозуміння "використаного матеріалу". Але скажіть: скільки можна через розм’якшення мізків без кінця давати поживу всім хто, зацікавлений у тому, щоб виставляти українську державу у світі недорозвиненим ксенофобським утворенням, котре достойне дивитися на демократичну Європу винятково через колючий дріт? І скажіть: якому євреєві чи полякові, котрий живе в Україні, тепер полізе в горло це пиво?

І нарешті: ніякої Нацкомісії з моралі, ніякої експертної комісії Ради з питань телебачення і радіомовлення це не стосується? Чи вони реагують лише на сексуальні збудники?

(Бог у деталях)


Він був так само близько тоді,

коли ти – ще дитина – вперше побачив Його у деталях,

відкритого і втомленого, тихішого з кожним ударом, як вена,

подібного на якусь церкву біля залізниці

чи доброго пса, що чекає господаря на виході з лісу,



Як і тоді,

коли ти, ледь живий, тонув у шумі коліс, що шелестіли мокрим асфальтом,

а Він явився нечітко, як побіліле тіло крізь кригу,

й вода, ховаючись у сльоті й скрапуючи на тебе

по блискучих листках живоплоту,

щораз упертіше намагалася забрати тебе назад.
 

І тепер,

такий же, як Він – усміхнений і безмовний, -

ти нарешті лежиш, захлинувшись словами води.
 

Ми – останній вагон, який не вмістився під арку вокзалу,

ще не відмитий від слідів старих вуличних пожеж.

Якщо хочеш до нас, пробивайся крізь дощ,

пробивайся крізь сніг, якщо хочеш із нами за стіл.


Знаю, що можна танцювати на крижині чи ночувати у жерлі вулкану,

і смерть буде там, де завжди, не ближче й не далі.

Буде найтихішою особою в товаристві, з якою

Господар усе забуває знайомити тих, хто приходить. Буде сидіти, всміхатися,

мугикати нашу мелодію.


Надворі

небо зблискує над водою,

і повітря смакує, як олово.
 

ПРО МАГІЧНУ СВІДОМІСТЬ

Якщо добре подумати, то кожен із нас у своєму окремо взятому земному існуванні проживає основні етапи розвитку людства, включно з усіма тупиками і вовчими ямами. Висловлюючи цю глибоко ненаукову тезу по-науковому (як колись ризикнув зробити природознавець Геккель), можна б сказати, що онтогенез у найгрубших рисах повторює філогенез. От, наприклад, я в дитинстві мав одне повір’я, про яке ніколи нікому не розповідав: лягаючи до сну, я мусив на нічному столику (а бували періоди, що і в цілій кімнаті) порозставляти речі згідно з чітко встановленою схемою – щоб уночі не приходили духи, вампіри чи хто там мене у той час навідував. Фігура, в яку складалися предмети (книжка, ваза, у різдвяний час – маленька металева ялинка з брязкальцями), була чимось на зразок магічної пентаграми, що оберігала мене від невідомих нічних сил. Щойно переконавшись, що все до сантиметра підігнане під охоронну формулу, я міг спокійно заснути. У вас такого не було? Тим краще.

Для "Суботньої пошти"