?

Log in

No account? Create an account
bobkowski

bogus_zolai


остап сливинський


Previous Entry Share Flag Next Entry
Історія (2)
bobkowski
bogus_zolai

Тепла і невідлучна від морозної ночі,
ніби руків’я від свого ножа.                                        
                                          Тіло --
її ніжне посольство.
Держава ж її – темні двори,
де можуть і вбити чужого.
                                         Я знаю,
я дозволяю половині її обличчя жити у темряві,
не пересуваю лампу.
І не питаю,
                   а вона сама починає розповідати.
Малий її прокидається,
ніби збивається з ритму сну.
                                           «Чотири доби, –
каже вона. – Тоді ми найдовше
не піднімались нагору.
На третій день – або ніч – закінчились свічки,
і я стала пригадувати,
                                  навмисно,
нічого конкретного,
просто вікно у кімнаті. Якийсь
день, який не почався
і не закінчився.
                        Вечір, коли йдеш до сну,
вимикаєш світло і знаєш, що в темряві
цвітуть дерева і полюють нічні птахи.
Ранок,
           коли дрімаєш навстоячки, а каша ніяк
не кипить.
                 І, може, всі ці роки
монотонного прокидання, коли нічого не діється,
нам призначені,
                         щоби ми,
ніби камінь,
що довго лежить на сонці і набирає тепла,
однієї поганої ночі
                            зігріли чиюсь щоку?».



  • 1
Сподобалось, дуже. Дякую

  • 1